На Київщині у одному з житлових комплексів Ірпеня білий Mercedes нахабно став на паркомісце, спеціально виділене для ветерана з інвалідністю. Власник місця – Михайло Бакалюк, колишній військовий, який втратив кінцівку на війні, – не стримався, і виніс своєрідний «вирок» мешканцям регіону у соцмережах, переповідає Київщина інфо.
Як ветеран легально «відвоював» своє місце
Михайло Бакалюк не вимагав привілеїв – він усе зробив за правилами. Опитав сусідів, чи не проти вони виділити йому паркомісце. Через друга звернувся до керуючої компанії ЖК. Ті теж провели опитування – всі були «за»: друг військового придбав антипаркувальний бар’єр, керуюча компанія його встановила, згодом нанесли розмітку на бруківку. Усе було законно і прозоро, проте сніг прикрив розмітку – на ньому почав паркуватися чийсь автомобіль «Mercedes».
Михайло пояснює: він готовий паркуватися у другому ряду, залишати номер на торпедо. Але в разі тривоги чи знеструмлення спуститися з 9-го поверху на одній нозі з милицями – не варіант. Та й щоб сісти чи вийти з протезом, двері мають повністю розчинятися. Звичайне паркомісце цього не дозволяє.
«Вдома можна все»: гірка іронія ветерана
У своєму дописі Бакалюк пише слова, від яких мороз по шкірі: «Можливо, нам слід не тільки прагнути жити за європейськими правилам, а ще й їх створювати у себе вдома. Але вдома можна все. Це не Європа. Вдома захисники потрібні тільки на фронті. В цивільному світі пораненим, покаліченим не місце»
Він жартома запросив власника Mercedes на чай, але за жартом, вочевидь, ховається біль: чому суспільство досі не готове до простого діалогу про повагу до тих, кому ми завдячуємо життям Нині Михайло планує законний вихід: встановити високий, помітний знак поруч із місцем.
Ця історія, на жаль, не поодинока
Інцидент в Ірпені – лише вершина айсберга. По всій Київщині та Україні ветерани стикаються з подібним:
- Місця для інвалідів займають безкарно.
- Безбар’єрність залишається на папері.
- Суспільний діалог про повагу до поранених часто зводиться до гучних заяв, а не до дій.
Водночас держава та громади роблять кроки: безкоштовне паркування для ветеранів у багатьох містах, спеціальні програми, ветеранські простори. Але без зміни ментальності – без простого «я подумаю, чи не заважаю я тому, хто втратив ногу за мене» – нічого не зміниться.
Що робити, щоб таких історій ставало менше
Ось прості кроки, які могли б допомогти вже зараз:
- Видимі знаки – високі таблички, а не тільки розмітка під снігом.
- Штрафи та евакуація авто за зайняті місця для інвалідів/ветеранів.
- Освіта та кампанії – у школах, ЖК, соцмережах варто пояснювати, чому це важливо.
- Діалог у громадах – слід обговорювати потреби ветеранів на зборах ОСББ.
- Приклади згори – коли лідери громад демонструють повагу створюючи приклад.
Історія Михайла Бакалюка – це не про Mercedes. Це про нас усіх. Чи готові ми створювати правила, за якими захисники почуваються вдома не гірше, ніж на фронті? Київщина, яка пережила окупацію та відновлюється, може стати прикладом справжньої поваги. Бо якщо ми не поважаємо тих, хто заплатив найвищу ціну, то за що ми взагалі боремося?
Нагадаємо й про те, що відбулося на Київщині у перші дні 2026 року: дайджест добрих новин з громад