10 вересня жителі Переяславської громади провели в останню путь 48-річного захисника Олега Сергійовича Самикова, який загинув у бою поблизу населеного пункту Зелений Гай Волноваського району на Донеччині. Прощання з Героєм відбулося у Свято-Успенському соборі, а поховали його на Підварському кладовищі. Про це повідомляє Переяславська міська рада, передає Київщина Інфо.
Олег Самиков народився 8 червня 1978 року в селищі Нове на Кіровоградщині. З Переяславщиною його пов’язала строкова служба у 43-й артилерійській бригаді в селі Дівички – тут він вирішив залишитися, зустрів кохання і створив сім’ю з дружиною Лесею. Понад десять років чоловік працював монтажником у місцевій компанії з обслуговування котлів.
Рідні та друзі згадують Олега як світлу і життєрадісну людину. Колега по роботі Денис розповідає, що чоловік мав легку вдачу, був позитивним і завжди вмів підняти настрій. «Кожну зміну ми жартували, веселилися. Олег був дуже хорошим хлопцем», – повідомив товариш.
Брат захисника Андрій згадує, що Олег, попри старший вік, ніколи не втрачав дитячої безпосередності. «Він любив дуркувати, – додав брат. – Зробити з ним серйозне фото було просто неможливо. У нього завжди все було чудово, він випромінював радість».
Шлях до фронту
У перші дні великої війни Олег разом із Денисом прибули до центру комплектування. Тоді Дениса призвали на службу, а Олега тимчасово залишили в резерві. 10 серпня 2025 року, отримавши повістку, він став до лав Збройних Сил України. Служив командиром відділення – командиром машини взводу морської піхоти батальйону 37-ї окремої бригади морської піхоти (в/ч А4548).
Незадовго до останнього бойового виходу Олег спілкувався з другом і ділився планами: після виконання завдання мав іти у відпустку та приїхати до Переяслава, де на нього чекали близькі. Цим планам не судилося здійснитися.
Прощання та вшанування пам’яті
Чин відспівування відбувся у Свято-Успенському соборі. Віддати шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади та містяни.
Звертаючись до присутніх, отець Іван Поліжак наголосив на ціні свободи та жертовності українських воїнів:
«Вільна людина здатна мислити, любити і, з великої любові, віддати своє життя за інших. Раб на це не здатний – він лише сліпо виконує волю господаря, не сміючи підняти голови. Нас століттями намагалися зробити рабами, змусити коритися чужому ярму. І сьогодні ми бачимо, якою великою є ціна нашої свободи. Це життя наших синів, дочок, батьків та братів, які розривають ці кайдани. Ворог приходить на нашу землю, несучи свій “рускій мір”, смерть і руйнування, намагаючись знову поставити нас на коліна. Але дивлячись на домовини наших Героїв, ми маємо усвідомити: ми не маємо права опускати голову. Ми повинні бути господарями свого життя заради пам’яті цих світлих ангелів, які віддали найдорожче за вільну й незалежну Україну», – повідомив отець Іван Поліжак.
Останній спочинок Герой знайшов на Підварському кладовищі. Рідним полеглого – дружині Лесі, батькам Надії Олегівні та Сергію Петровичу, брату Андрію – передали прапор України як символ держави, за незалежність якої він боровся до останнього подиху.